ЗагрузкаПожалуйста ждите...
*показники статистики, коротко, по кліку розширенно

Експертиза законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послугзаконопроектів», поданого народним депутатом України Дзензерським Д.В. та ін. (реєстр. №2456)

Опубліковано 08.09.2015 11 переглядів
Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг», поданого народним депутатом України Дзензерським Д.В. та ін., (реєстр. №2456) (далі – Законопроект) спрямований на посилення захисту прав споживачів фінансових послуг.

1) Загальна характеристика Законопроекту

Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг», поданого народним депутатом України Дзензерським Д.В. та ін., (реєстр. №2456) (далі – Законопроект) спрямований на посилення захисту прав споживачів фінансових послуг. Зокрема, запроновано законодавчі зміни спрямовані підвищення поінформованості споживача про фінансову послугу, створення механізму притягнення до відповідальності за порушення прав споживачів (розподіл повноважень між контролюючими органами, уможливлення подачі колективних позовів тощо) та встановлення відповідальності за порушення прав споживачів фінансових послуг.

Законопроект належить до сфери захисту прав споживачів фінансових послуг і ця сфера охоплюється Угодою про асоціацію. Варто зазначити, що в ЄС відсутній єдиний кодифікований акт, що би стосувався захисту прав споживачів фінансових послуг. Натомість норми щодо захисту прав споживачів фінансових послуг містяться у багатьох правових актах ЄС.

Згідно з частиною 2 статті 133 Угоди про асоціацію Україна зобов’язалася наблизити своє законодавство до елементів acquis ЄС, що зазначені у Додатку XVII до Угоди про асоціацію. Додаток XVII до Угоди про асоціацію містить зобов’язання щодо застосування положень директив у сфері фінансових послуг, зокрема, Директиви № 2007/64/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 листопада 2007 року про послуги оплати на внутрішньому ринку, якою вносяться зміни до Директив UA/EU/Appendix XVII-2/ua 10 №№ 97/7/ЄС, 2002/65/ЄС, 2005/60/ЄС та 2006/48/ЄС та відміняється Директива № 97/5/ЄС (далі – Директива 2007/64).

Також варто зазначити, що згідно з абзацом (b) частини 2 статті 2 Додатку XVII до Угоди про асоціацію якщо законодавчий акт є Директивою ЄС, то за компетентними органами України залишається право вибору форми та способу його імплементації. Відповідно, вищезагадана директива, серед іншого, може бути імплементовані шляхом внесення змін у законодавство України.

Згідно зі статтею 417 Угоди про асоціацію «Україна поступово наближує своє законодавство до acquis ЄС відповідно до Додатка XXXІХ до цієї Угоди, при цьому уникаючи створення бар’єрів у торгівлі». Додаток XXXІХ до Угоди про асоціацію передбачає зобов’язання України поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС, зокрема до Директиви № 93/13/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 5.04.1993 про недобросовісні умови у споживчих контрактах (далі – Директива 93/13) та Директива № 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів, яка скасовує Директиву Ради № 87/102/ЄЕС (далі – Директива 2008/48).

 

1.1. Відповідність Директиві 2007/64

Директива 2007/64 регламентує порядок захисту прав споживачів при отриманні платіжних послуг, зокрема передбачено право споживача на відкликання згоди щодо здійснення послуги (стаття 54), обов’язок постачальника послуг негайно зарахувати готівку на рахунок споживача (стаття 71), право споживачів в судовому або позасудовому порядку оскаржити дії чи бездіяльність постачальників платіжних послуг (стаття 80), тощо.

Законопроектом пропонується внести зміни до статті 12 Закону України «Про  фінансові  послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, передбачено, що договір про надання фінансових послуг може містити право споживача на відкликання згоди на укладення договору (якщо застосовується). Словосполучення «якщо застосовується» може внести двозначність у тлумачення уього положення постачальниками послуг та призвести до невключення права на відкликання згоди у договір фінансових послуг. При цьому у Законопроекті не деталізовано порядок та умови відкликання згоди споживача.

Відсутність деталізації у Законопроекті порядку та умов відкликання згоди споживача може розглядатися як невідповідність статті 54 Директиви 2007/64. Варто зауважити, що положення Директиви повинні бути впроваджені протягом 5 років з дати набрання чинності цією Угодою.

 

1.2. Відповідність Директиві 93/13

У Директиві 93/13 встановлені критерії, згідно з якими умови договору зі споживачами вважаються несправедливими, а також правові наслідки використання таких умов. Варто зауважити, що згідно з  Додатком XXXІХ до Угоди про асоціацію положення цієї Директиви мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію.

 

1.2.1. Умови договору про надання фінансових послуг

Законопроектом пропонується доповнити статтю 6 Закону України «Про  фінансові  послуги  та  державне регулювання ринків фінансових послуг» положенням, згідно з яким «органи, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції встановлюють додаткові обов’язкові умови договорів про надання фінансових послуг споживачам, якщо це не врегульовано законом». Також згідно зі статтею 21 цього ж Закону органи, що здійснюють державне регулювання ринку фінансових послуг можуть самостійно визначати, що умови договорів зі споживачами є несправедливими та звертатися до суб’єкта господарювання з вимогою змінити, виключити або припинити застосування несправедливих умов при укладанні договорів зі споживачами. Проте умови договорів, що розглядаються як несправедливі або хоча би критерії несправедливості умов договорів не визначено.

У Законопроекті також пропонується встановити додаткові вимоги до договору про надання фінансових послуг, зокрема, передбачено наступне: 1) пропозиції фінансової установи про зміну істотних умов договору про надання фінансових послуг повинні здійснюватися шляхом направлення фінансовою установою споживачеві повідомлення таким способом, який дає можливість встановити дату відправлення та отримання повідомлення споживачем, при цьому умова договору, яка не відповідає вищеописаному порядку повідомлення, є нікчемна. Щодо зміни розміру процентів, ткож у Законопроекті подібна пропозиція міститься у частині 2 статті 1061 Цивільного кодексу України, де вказується, що «про зменшення процентів банк зобов‘язаний повідомити вкладника не пізніше, ніж за десять днів до дня, з якого проценти нараховуються за новою ставкою, у спосіб, встановлений договором, який дає можливість встановити дату відправлення та отримання повідомлення вкладником».

По-іншому регламентує питання умов договорів зі споживачами Директива 93/13. У Директиві 93/13 прописано критерії віднесення умов договорів до несправедливих, зокрема, згідно з  пунктом 1 статті 3 Директиви 93/13 «договірна умова, яка була встановлена в односторонньому порядку вважається несправедливою, якщо вона у порушення принципу добросовісності спричинює нерівноправність у правах та обов’язках, що виникають з договору на шкоду споживачеві».

Також до Директиви 93/13 додано індикативний перелік несправедливих умов. Зокрема, до несправедливих умов пунктом 1 Додатку до Директиви 93/13 віднесено наступні умови: обмеження або виключення юридичної відповідальності продавця або постачальника послуг у випадку смерті або ушкодження здоров’я споживача, спричиненої діями чи бездіяльністю продавця чи постачальника послуг; встановлення обов’язковості виконання договору для споживача, в той час як надання послуг продавцем або постачальником обумовлюється обставиною, що залежить винятково від волі продавця чи постачальника; умова щодо права постачальника послуг змінювати умови договору в односторонньому порядку без обґрунтованої причини, що вказана в договорі тощо.

Також у пункті 2 Додатку до Директиви 93/13 прописано окремі правила щодо фінансових послуг, зокрема: а) постачальник фінансових послуг може в односторонньому порядку припинити договір невизначеного строку дії без повідомлення при навності важливої причини, проте повинен негайно повідомити про це іншу сторону; б) постачальник фінансових послуг може в односторонньому порядку змінити розмір процентів до сплати споживачем або належних споживачеві або розмір інших оплат без повідомлення, при наявності важливої причини, при цьому зобов’язаний негайно повідомити про таку зміну іншу сторону, а також про можливість негайного припинення договору тощо.

Положення Законопроекту щодо несправедливих умов договору фінансових послуг, як видається, не відповідають Директиві 93/13.

По-перше, законодавча пропозиція щодо порядку повідомлення про односторонню зміну умов договору суперечить підпункту (j) пункту 1 Додатку до Директиви 93/13. Згідно з підпунктом (j) пункту 1 Додатку до Директиви 93/13 несправедливою вважається умова щодо права постачальника послуг змінювати умови договору в односторонньому порядку без обґрунтованої причини, що вказана в договорі. Натомість, згідно із Законопроектом одностороння зміна умов договору про надання фінансових послуг допускається, якщо здійснено належне повідомлення споживача про таку зміну істотних умов.

По-друге, пропозиція Законопроекту до частини 2 статті 1061 Цивільного кодексу України, як видається, суперечить підпункту (b) пункту 2 Додатку до Директиви 93/13, згідно з яким зміна процентів повинна передбачати право на розірвання договору. Водночас, у законодавчій пропозиції зміна процентів вважається належною за умови попереднього повідомлення та не пов’язується із розірванням договору фінансових послуг.

 

1.2.2. Способи захисту прав споживачів

Законопроектом пропонується доповнити статтю 21 Закону України «Про  фінансові  послуги  та  державне регулювання ринків фінансових послуг» положеннями щодо несправедливих умов договорів про надання фінансових послуг. Пропонується надати органам, що здійснюють державне регулювання ринку фінансових послуг право захищати невизначене коло споживачів фінансових послуг. Таке право може бути реалізоване шляхом подання позову щодо захисту інтересів групи споживачів з метою визнання чи зміни правовідносин або припинення дій (бездіяльності) суб’єкта господарювання, які порушують законні інтереси споживачів та є несправедливими по відношенню до споживачів, або кваліфікуються як нечесна підприємницька практика, або порушують вимоги законодавства.

При цьому відповідні державні органи можуть самостійно визначати, що умови договорів зі споживачами є несправделивими та звертатися до суб’єкта господарювання з вимогою змінити, виключити або припинити застосування несправедливих умов при укладанні договорів зі споживачами. Якщо порушення прав невизначеного кола споживачів не було припинено, орган, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, повинен зазначити про цей факт на власному веб-сайті, застосувати відповідні штрафні санкції та звернутися до суду з позовом (скаргою) про захист прав невизначеного кола споживачів.

Питання способів захисту прав споживачів по-іншому регламентує Директива 93/13. Зокрема, згідно з статтею 7 Директиви 93/13, що держави-члени ЄС самостійно обирають способи захисту прав споживачів. Проте такі способи повинні виключати положення, згідно з якими споживачі чи їх об’єднання можуть подати позов до суду згідно з національним правом або оскаржити в адміністративному порядку рішення, що умови договору є несправедливими.

Законопроектом надаються широкі дискреційні повноваження органам, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг щодо визначення умов договорів надання фінансових послуг та кваліфікації таких умов договорів, як несправедливих. Водночас, не визначено критерії віднесення умов договорів до несправедливих, що позбавляє споживачів можливості самостійно захистити свої права. Таким чином, положення законопроекту щодо несправедливих умов не відповідають статті 7 Директиви 93/13 щодо способів захисту прав споживачів. Отже, як видається, не створено умови для захисту своїх прав самими споживачами або їх об’єднаннями.

 

1.3. Відповідність Директиві 2008/48

Директива 2008/48 регламентує порядок, умови надання споживчого кредиту та захист прав споживачів такого кредиту, зокрема, встановлено вимоги щодо розкриття певної інформації перед укладенням договору, обов’язок оцінити кредитоспроможність споживача, умови договору споживчого кредиту, право споживача на відмову від договору, право споживача на дострокову виплату споживчого кредиту.

Законопроект містить деякі положення, що стосуються споживчого кредиту, що не суперечать Директиві 2008/48, наприклад, встановлено обов’язок фінансових установ розкривати інформацію щодо ефективної річної процентної ставки за споживчими кредитами. Проте значна частина положень Законопроекту містить відсильні норми до окремого закону про споживче кредитування. Відповідно, окремий Закону України «Про споживче кредитування» повинен відповідати Директиві 2008/48.

Також варто зауважити, що положення Директиви 2008/48 мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності цією Угодою.

 2) Політико-правове обґрунтування Законопроекту

Встановлено, що Законопроект належить до сфер, що охоплюються Угодою про асоціацію та регламентуються Директивою 2007/64, Директивою 2008/48 та Директивою 93/13.

З’ясовано, що положення Законопроекту щодо несправедливих умов договорів фінансових послуг суперечать підпункту (b) пункту 2 Додатку до Директиви 93/13 та статті 7 Директиви 93/13. При цьому положення цієї Директиви мають бути впроваджені протягом 3 років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію.

Також положення Законопроекту стосовно порядку та умов відкликання згоди споживача може розглядатися як невідповідність статті 54 Директиви 2007/64. При цьому положення Директиви повинні бути впроваджені протягом 5 років з дати набрання чинності цією Угодою.

Таким чином, Законопроет не повною мірою відповідає Угоді про асоціацію. Проте Законопроект у чинній редакції може бути прийнятий та може діяти певний час. Але більш логічним видається прийняття Законопроекту, який би одразу імплементував відповідні положення Директив та, можливо, встановлював перехідний період для вступу в силу певних положень (у разі наявності застережень щодо неможливості їх негайного застосування).

3) Рекомендації Комітету (варіанти відповідно до статей 114, 123, 129 Регламенту ВРУ):

Рекомендація Комітету: прийняти за основу з обов’язковим врахуванням вищенаведених зауважень.