ЗагрузкаПожалуйста ждите...
*показники статистики, коротко, по кліку розширенно

Експертиза законопроекту «Про страхування» № 1797-1 від 06.02.2015 р.

Опубліковано 11.08.2015 6 переглядів
Метою законопроекту є прийняття нової редакції Закону «Про страхування», яким планується запровадити новий порядок законодавчого регулювання страхової (перестрахової) та посередницької діяльності в страхуванні як резидентами, так і нерезидентами, на території України, удосконалити систему правового забезпечення розвитку страхового ринку та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників, а також створити конкурентне середовище на страховому ринку.

1) Загальна характеристика законопроекту:

Проект Закону за предметом правового регулювання охоплюється положеннями ст.133 підрозділу 6 частини 5 глави 6 Розділу ІV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею» та Додатку XVII Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію).

Україна має прямі зобов’язання щодо імплементації актів законодавства ЄС у сфері страхування, які регулюють правовідносині, аналогічні тим, врегулювання яких передбачене проектом Закону.

Метою законопроекту є прийняття нової редакції Закону «Про страхування», яким планується запровадити новий порядок законодавчого регулювання страхової (перестрахової) та посередницької діяльності в страхуванні як резидентами, так і нерезидентами, на території України, удосконалити систему правового забезпечення розвитку страхового ринку та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників, а також створити конкурентне середовище на страховому ринку.

Прийняття законопроекту «Про страхування» передбачено Постановою Верховної Ради України «Про План законодавчого забезпечення реформ в Україні» та пунктом 137 Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку “Україна—2020” у 2015 році, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 213-р.

Правовідносини, які є предметом правового регулювання проекту Закону, в ЄС регулюються:

  • Директивою 2009/138/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2009 року про початок і ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування (Платоспроможність II) (Official Journal L 335, 17.12.2009, p. 1–155);
  • Директивою 2002/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 9 грудня 2002 року про посередництво у страхуванні (Official Journal L 9, 15.1.2003, p. 3–10);
  • Директивою Європейського Парламенту та Ради 2003/41/ЄС від 3 червня 2003 р. про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд над ними (Official Journal L 235, 23.9.2003, p. 10–21);
  • Директивою Ради  ЄС  № 91/674/ЄЕС  від  19 грудня  1991 року  про  річну  і консолідовану звітність страхових підприємств (Official Journal L 374, 31.12.1991, p. 7–31).

Основним законодавчим актом, який в Європейському Союзі регулює правовідносини у сфері страхування, є Директива 2009/138/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2009 року про початок і ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування (Платоспроможність II) (далі – Директива 2009/138/ЄС). Відповідно до Угоди про асоціацію Україна має зобов’язання щодо імплементації положень Директиви 2009/138/ЄС протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.

Директивою 2009/138/ЄС встановлюються загальні і спеціальні правила для ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування, визначаються вимоги до платоспроможності капіталу страхових компаній та положення щодо нагляду за їх діяльністю.

У законопроекті враховані лише базові положення Директиви 2009/138/ЄС, в той час як значна кількість закріплених у Директиві 2009/138/ЄС вимог щодо діяльності у сфері страхування в законопроекті не відображена.

В частині встановлення умов для отримання ліцензії в законопроекті не враховані вимоги статті 18 Директиви 2009/138/ЄС, якою передбачено, що держава-член повинна вимагати від усіх страхових підприємств, які мають намір отримати ліцензію, обмежити свою діяльність страховою та супутньою діяльністю, виключивши будь-яку комерційну діяльність, а від перестрахових підприємств – обмежити свою діяльність перестрахувальною та супутньою діяльністю.

Крім того, статтею 11 законопроекту обов’язковою вимогою для здійснення страхової діяльності визначається участь у саморегулівній організації страховиків в той час, як умовами отримання ліцензії згідно з Директивою 2009/138/ЄС не передбачено обов’язкової участі у певному об’єднанні з метою представлення інтересів.

Стаття 4 Директиви 2009/138/ЄС містить положення щодо виключення зі сфери застосування цієї Директиви страхових підприємств за критерієм обсягів страхової діяльності, а саме за критеріями прибутку від щорічного загального обсягу підписаних премій, загального обсягу технічних резервів та іншими. Наявність такого підходу зумовлена намаганням не покладати надмірного регулятивного тягаря на малі підприємства, загальний щорічний обсяг страхової діяльності яких не перевищує встановленого мінімуму. Оскільки Директивою встановлено суворі вимоги щодо нагляду за діяльністю та платоспроможністю страхових підприємств, необхідно розглянути доцільність встановлення більше однієї категорії страхових підприємств залежно від обсягу страхової діяльності та застосування до них диверсифікованого регуляторного підходу.

В частині встановлення вимог до договору страхування, визначення істотних умов договору страхування та припинення дії договору законопроект потребує узгодження із відповідними положеннями Директиви 2009/138/ЄС щодо інформації, яка має надаватися власникам страхових полісів, а також із положеннями статті 186 Директиви 2009/138/ЄС, відповідно до якого страхувальникам, що укладають індивідуальний договір про страхування життя, має бути наданий період часу від 14 до 30 днів з дати підписання для його розірвання без будь-яких негативних наслідків для страхувальника.

У частині регулювання процедури ліквідації частиною другою статті 72 проекту Закону визначається, що страховик може бути ліквідований за рішенням загальних зборів акціонерів страховика або судом з ініціативи Уповноваженого органу, у разі наявності передбачених проектом Закону підстав. Однак, відповідно до частини першої статті 273 Директиви 2009/138/ЄС лише компетентні органи держави-члена реєстрації уповноважені приймати рішення про відкриття провадження у справі про ліквідацію стосовно страхової компанії, включаючи її відділення в інших державах-членах. Також потребує врахування передбачена статтею 274 Директиви 2009/138/ЄС вимога щодо необхідності встановлення на національному рівні низки положень, пов’язаних з процедурою ліквідації страховика, зокрема щодо правил, які регулюють висунення, перевірку та прийняття претензій; встановлення черговості претензій та прав кредиторів; відповідних повноважень страхової організації та ліквідатора; впливу процедури ліквідації на поточні контракти страхової компанії тощо.

Крім того, з метою комплексного узгодження із вимогами Директиви 2009/138/ЄС детального аналізу і врахування у проекті Закону потребують положення щодо необхідних регулятивного та платоспроможного капіталу, технічних резервів, методик їх розрахунку, а також заходів, які вживаються державами-членами по відношенню до страхових та перестрахових компаній, що опиняються в скрутному фінансовому становищі.

Правовідносини, які планується врегулювати проектом Закону, охоплюються також сферою дії Директиви 2002/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 9 грудня 2002 року про посередництво у страхуванні. Відповідно до Угоди про асоціацію зазначена Директива має бути імплементована у національне законодавство України протягом 2 років за дати набрання чинності цією Угодою, а відповідно до пункту 337 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847 «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» – до серпня 2016 року.

В рамках правовідносин, що підпадають під сферу дії Директиви 2002/92/ЄС, потребує доопрацювання частина друга статті 78 проекту Закону, якою визначається діяльність, яка не вважається посередницькою, та пункт 24) частини першої статті 1 щодо визначення терміну «посередницька діяльність». Зазначені положення мають бути узгоджені між собою з огляду на дотримання принципу правової визначеності, згідно з яким норми актів законодавства мають бути чітко сформульовані, вільними від суперечностей, а їх застосування до конкретних ситуацій – передбачуваним (див. напр., Рішення Суду ЄС № C-63/93 Duff and others v Minister for Agriculture and Food and Attorney General, параграф 20; Рішення Суду ЄС № С-233/96 Denmark v Commission, параграф 38;  Рішення Суду ЄС № С-245/97 Germany v Commission, параграф 82), а також повинні враховувати частину третю статті 1 Директиви 2002/92/ЄС, в якій наводиться визначення посередницької діяльності.

В частині встановлення професійних вимог для включення до реєстру страхових посередників законопроект має невідповідності з положеннями статті 4 Директиви 2002/92/ЄС, зокрема щодо вимоги, згідно з якою страхові посередники не повинні жодного разу бути оголошеними банкрутами, за виключенням випадків, коли вони були реабілітовані відповідно до положень внутрішнього законодавства. А також щодо необхідності розповсюдження на будь-якого страхового або перестрахового посередника дії страхування професійної цивільної відповідальності або будь-якої іншої еквівалентної гарантії стосовно відповідальності за професійну помилку з розрахунку на мінімальну суму, зазначену у частині третій статті 4 Директиви 2002/92/ЄС.

Крім того, у законопроекті мають бути враховані й інші положення Директиви 2002/92/ЄС, зокрема щодо запровадження процедур надання клієнтам та іншим зацікавленим особам можливості подавати скаргу на страхового та перестрахового посередника; визначення інформації, яка має надаватися страховими посередниками, та порядку надання такої інформації тощо.

На додаток до зазначених актів законодавства ЄС законопроект в частині регулювання правовідносин щодо пенсійного страхування має враховувати положення:

  • Директиви Європейського Парламенту та Ради 2003/41/ЄС від 3 червня 2003 р. про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд над ними. Відповідно до Угоди про асоціацію зазначена Директива має бути імплементована у національне законодавство України протягом 2 років за дати набрання чинності цією Угодою, а відповідно до пункту 338 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847 «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» – до серпня 2016 року. Серед іншого необхідно звернути увагу на положення щодо правил платоспроможності, які стосуються установ професійного пенсійного забезпечення;
  • Директиви Ради ЄС  № 91/674/ЄЕС  від  19 грудня  1991 року  про  річну  і консолідовану звітність страхових підприємств, яка відповідно до Угоди про асоціацію має бути імплементована Україною протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.

2) Політико-правове обґрунтування законопроекту:

Законопроект враховує лише базові положення Директиви 2009/138/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2009 року про початок і ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування положення, яка є основним законодавчим актом в Європейському Союзі у сфері страхування.

Разом з цим законопроект містить положення, які не відповідають вимогам Директиви 2009/138/ЄС, а також вимогам інших законодавчих актів ЄС у сфері страхування, зобов’язання щодо імплементації яких прямо передбачені Угодою про асоціацію.

Прийняття проекту Закону в такій редакції може мати негативні наслідки для виконання зобов’язань, взятих Україною відповідно до Угоди про асоціацію.  З огляду на зазначене, проект Закону потребує суттєвого доопрацювання з метою узгодження тих положень, які не відповідають аналогічним положенням законодавчих актів ЄС, а також з метою врахування тих вимог зазначених у експертному висновку актів законодавства ЄС, які не були враховані під час його підготовки.

3) Рекомендації Комітету (варіанти відповідно до статей 114, 123, 129 Регламенту ВРУ):

Рекомендується повернути законопроект суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.